Мій основний блог, який я веду англійською мовою і в основному для письменницької публіки, набирає гарні оберти з органічним трафіком. Тим часом, я й гадки не маю, про що писати тут.
Колись це здавалося таким простим. Я могла спонтанно про щось подумати, піти і написати допис у блог за якусь-там годину. Про те, що я прочитала чи побачила, якусь випадкову думку, прочитану книгу.
Ця спонтанність і абсолютна нездатність дотримуватися будь-якого плану в якийсь момент мого життя наштовхнула мене на думку… а може це РДУГ? Пригадую, я навіть намагалася податися до якоїсь психологічної студії, щоб з’ясувати раз і назавжди. Записалася на той самий тест. Але от халепа! Коли ти просиш підібрати тобі кваліфікованого психолога з дуже конкретною спеціалізацією, то тутешні студії досі грішать тим, що записують до першого-ліпшого, який має “віконце”. І не тільки психологи! Та сама доля спіткала мене, коли хотіла записатися на спів і написала, що мене цікавлять дуже конкретно Бродвейські мюзикли, а потім моя вчителька – молода студентка – похитувала головою і казала щось типу: “О, так. Це древнє забуте мистецтво мюзиклу”. Що? А востаннє, коли я записалася до психолога із запитом “РДУГ”, мене напросили піти до… сексопатолога. Я не знаю, як це коментувати.
Я не розумію, чому сервіси, які мають буди дуже дотошно індивідуальні, займаються в результаті таким. Але за стільки років я ще жодного разу не потрапила запитом у ціль.
Пригадую, коли я ще займалася репетиторством, то власне мої заняття були абсолютно і повністю індивідуальні і відшліфовані під потреби учнів. Тобто, якщо учень міг ці потреби озвучити… Бо було й таке, що приходить учень і каже, що йому потрібна англійська, щоб спілкуватися на робочі теми. Я кажу… окей, принеси роздруковані імейли, поглянемо, що там і як. А потім минало заняття за заняттям, а я так і гадки не мала, яка робоча спеціальність учня і що конкретно йому потрібно, тому що він хотів щось, а сам не знав що. А чому було такою проблемою просто принести ті кляті роздруківки, я так і не здогадалася… Можливо, NDA? Я ніколи про це не взнаю.
З дітьми в цьому плані було простіше, бо які там у них можуть бути зацікавлення? Мультики і загальне розуміння того, як функціонує світ. Тим не менше я часом отримувала дуже потішні реакції на занятя, типу… “Та не може бути щоби існувала така тварина як КАЧКОДЗЬОБ!”
Сьогодні зранку я скролила інстаграм і помітила, що мені чомусь трапляється багато реклами різних мовних шкіл. І дуже багато з цих шкіл обрали своєю фішкою “вивчення мови по фільмах і серіалах”. Я собі подумала про це і вирішила, що все-таки я волію дивитися фільми фоном для набуття пасивної лексики. Власне для активних занять вважаю таким, що занадто навантажує мозок і наврядчи щось із тих здобутих знань буде довго триматися у пам’яті. Тому що споживання інформації має відбуватися в овер-дофіга кількостях, щоб відклалися ті самі фрази, які потім можна витягнути з голови і використати у реальному житті. Те саме і з читанням. Зазвичай, я підглядаю незнайоме слово у словнику аж тоді, коли воно трапляється настільки часто, що в контексті вже починає бути все незрозуміло і треба розібратися.
Часом я думаю про те, що хочу піти до репетитора з французької чи іспанської, вивчити ще кілька мов. Але будучи репетитором у минулому, я розумію, наскільки звичні методи будуть не ефективними для мого ймовірно РДУГ-шного мозку. А вивчати таким чином як я вчилася англійської важко, якщо в мене по замовчуванню є улюблені канали, де я черпаю інформацію, і джерела відповідною мовою просто не достатньо зачіпають мій інтерес. І що тут робити?
А потім ще як подумаєш, що навіть з тою базовою французькою поїдеш у туристичне місце і ніхто не захоче там з тобою балакати (багато історій розповідають), бо простіше сказати “яка бридотна у вас французька” і перейти на ламану англійську так, щоб взагалі ніхто нікого не розумів.
З іншого боку, коли я почитувала про поліглотів, мені дуже сподобалася ідея, що знання мови може бути і на рівні “тільки для читання”. Так, я би хотіла читати багатьох авторів в оригіналі. А зрештою і перекладати з оригіналу для мого нового проекту. От як Леся Українка вчила англійську саме з метою перекладати твори для простого люду, про що вона згадує у своєму листуванні.
А поки я не знаю, про що писати, то буду писати про те, як же важко вирішити, про що написати… Отак.
Leave a Reply