Про те, що важливе. Майже ніколи не навпаки. Матіос

 Вперше опубліковано в блозі «Гніздечко Гальці», 16 Червня, 2014

Матіос відновлює мою віру в сучасну українську літературу. Щоразу коли здається, що наші автори не здатні видати кількасот сторінок адекватного читабельного тексту, достатньо взяти до рук щось із творів Матіос і знову все добре.

Мова Матіос дуже насичена і різнобарвна. Це не чиста літературна мова, а діалект, але на відміну від інших авторів, які таким грішать, в Матіос розповідь ллється єдиним потужним потоком, заповнюючи кожну клітинку мозку.

“Майже ніколи не навпаки..” – це три новели, які переплітаються між собою сюжетними лініями (чим твір схожий на “Солодку Дарусю”). Що мене особливо вражає, це те, як Матіос вдається в такому невеличкому обсязі (навіть не 200 сторінок) вмістити стільки подій та людських трагедій.

Здається, що в цій книзі є все. Зрада, нещасливе кохання, божевілля, жахи війни, шовіністи та маргінали, й просто люди, покалічені долею. І в кожного та доля різна.

Цікаво, що усі персонажі, які з’являються в книзі, якимось чином між собою пов’язані. Чи це мені здалося, чи справді Матіос до кінця роману згадала про особисте горе кожного? Зібрала до купи всі ниточки та переплела їх у дивакувате мереживо людських емоцій та бажань.

В якийсь момент, поки читала, згадалося те, що я писала про “Задуху” Палагнюка (в рецензії на Буковскі, хоча, мабуть, треба буде виділити й цій книзі окремий допис). В Палагнюка було все – sex, drugs & rock’n’roll. В Матіос теж було все, але сприймалося її “все” зовсім не так. В першому випадку робився акцент на тому, щоб шокувати і виштовхнути із зони комфорту. Матіос же тими самими темами проймала до самого серця й розбуджувала емоції зовсім іншого забарвлення.

“Майже ніколи не навпаки” важко просто проаналізувати та зробити висновки. Цю книгу треба читати, нею треба жити, дихати. Хоча б на тих кілька днів.

Її не можна описати всю в одному дописі. Цей роман можна розбирати на шматочки і писати про кожен окремо. Мабуть, якби написали аналіз цього твору, але детальний, такий, щоб ніщо не випустити з виду, то книга вийшла б втричі товстішою, від самого роману. Це тому що за кожною фразою там стоїть більший зміст.